Вистава шкільного театрального гуртка ГАРБУЗОВЕ СВАТАННЯ

ГАРБУЗОВЕ СВАТАННЯ

Ведуча. Зараз ми вам розповімо історію з життя однієї української родини. Завітаємо до їхньої гостин­ної оселі. За столом сидять госпо­дарі,   Одарка   та   Степан,   зайняті своїми  справами. А біля  віконця нудьгує від безділля їхня дочка На­талка. Давайте ж послухаємо, про що вони говорять. (Наталка зітхає біля вікна),

Мати. Що зажурилася, доню моя люба?

Наталка. Сумно мені, матусю Хоч би музику покликали, щоб веселіше стало.

Мати. Клич, чоловіче, швид­ше музику. Бо щось доня наша засумувала. Та швидше, бо поки покличеш, то й рак на горі свисне!

Чоловік. Тільки не квокчи на ме­не спозаранку, як квочка на сідалі. Гей, музико! Заграй щось веселень­ке, щоб доню, нашу голубоньку, звеселити.

(Входить музика і грає).

Наталка. Не по собі мені від цієї музики. Серденько моє мало не вискочило з грудей. Скажіть йому, тату, хай повільну мелодію заграє, щоб серденько моє заспо­коїлось.

Чоловік.    Гей,   музико!   Заграй іншої музики, нашої, української, щоб душу зігрівала. (Музика грає).

Чоловік. До чого ж гарні українські народні пісні! Скільки слухаю, а наслухатись не можу!

Наталка. Щось до сну мене хилить від такої музики. Гоніть, тату, цього музику з нашого двору!

Чоловік. Іди, хлопче, з Богом! Не хоче більше моя до­нечка твоєї музики! (Музика виходить).

Чоловік. Але ж, доню, хіба можна спати серед білого дня? Може, то від безділля до сну клонить тебе? Дала б ти, Одарко, їй якусь роботу. Он хата не метена, піч не топлена. Де й сон би подівся!

Мати. Немає в тебе серця, Степане, коли ти таке гово­риш! Хіба ти не бачиш, що донечка наша захворіла. Ва­реників зі сметаною не захтіла, музики ні веселої, ні сум­ної не хоче. Все сидить біля вікна та зітхає.

Чоловік. А он і кума твоя суне! Ви ж з нею, як дві со­роки. Як зійдетесь — хоч з двору тікай від ваших тере­венів.

Мати. Знаю, як ти втікаєш, як мертвий дме. (Заходить кума).

Кума. Добридень, кумцю! Оце забігла до тебе на хви­линку, взнати, як справи твої.

Мати. Погано, кумасю! Дочка моя Наталочка, мабуть, захворіла. Не їсть, не п'є, а все сидить біля віконця і зітхає, квіточка моя.

Кума. Ой знаю я, люба, що то за хвороба! Пора її заміж віддавати!

Мати. Бог з тобою! Та ти тільки поглянь на неї. Личко біленьке, брови чорненькі, а очі голубі, як волошки в житі. Навіть не знаю хлопця, щоб був вартий моєї Натал­ки!

Кума. Вся надія лише на мене. Я засватаю твою доню за найкращого хлопця на всю околицю! Але спершу з нею поговорю! (Підходить до Наталки).

Кума. Доброго дня, Наталочко!

Наталка. І вам доброго здоров'я!

Кума. Думаю, що пора тебе, ди­тино, заміж віддавати. Що ска­жеш на це?

Наталка. Якщо за хорошого хлопця, то чому б і ні. А ви когось маєте на прикметі?

Кума. Заміж треба виходити за вибором. То ж давай будемо вибирати. Може,   засватати   тебе   за Грицька?  Він хороший пару­бок, роботящий. Має госпо­дарство   велике.   Вийдеш   за нього заміж — будеш, як ва­реник у маслі кататись.

Наталка. Та в нього ж ноги криві, як рогачики. Ними тільки горох молотити!

Мати. Ой, доню! Не в рівних ногах жіноче щастя!

Кума. То, може, підеш заміж за    Івана?    В    нього    ноги рівненькі,   очі   синенькі.   А співає — як соловейко!

Наталка. От тільки рос­точком не вдавсь. Мабуть, по ліве коліно мені буде. Буду ходити по хаті та перечіпати­ся через такого чоловіка.

Мати. ОЙ, не у високому зрості, доню, жіноче щастя!

Кума. А що скажеш про Да­нила?   Він  серце   має добре, стрункий     —     як     тополя, привітний, як сонечко..,

Наталка. І дурний, як сало без хліба!

Мати. Не в розумі, Наталочко, щастя жіноче!

Наталка. А що це ви, тітко Параско, про Романа не зга­дуєте? Може б я і погодилась за нього заміж піти.

Кума. От тільки не знаю, чи захоче він тебе брати. Але спробувати можна.

Наталка. От і спробуйте!

Мати. Щось мені страшно. Може, ще почекаємо годочок?

Кума. Почнемо зятя підбирати зараз, бо ще невідомо, скільки часу це займе. Це важлива справа. Бо, як кажуть в народі, хорошого зятя знайдеш — сина будеш мати, а поганого знайдеш — і дочку загубиш! Так що бувайте здорові та чекайте на старостів.

1-й староста. Доброго дня, тітко Параско!

2-й староста. І доброго здоров'ячка!

Кума. Добридень, парубки, коли не жартуєте!

1-й староста. Та які ж там жарти!

2-й староста. Ми хлопці серйозні та порядні!

Кума. Сам Бог вас мені послав. Я ж без вас — як риба без води! Виручайте, соколи ви мої.

1-й староста. Та що ж ми повинні зробити?

Кума. Справа почесна і відповідальна. Треба Наталку за Ро­мана засватати. Чи не нагодились би ви старостами бути?

2-й староста. Я нікому нікого не сватав і не вмію цього робити, хоч з Романом ми як рідні брати.

1-й староста. А я піду з радістю. Мені що вареники їсти, що сватом бути — однакове задоволення. Пішли зі мною, я тебе навчу!

2-й староста. Але я не знаю, що говорити!

1-й староста. Говоритиму я, а ти, як штовхну, якусь приказку скажеш, чи жениха підхвалиш.

2-й староста. Ну то гаразд, ходімо, коли так!

Кума. От і добре, золоті ви мої! Підказує моє жіноче серденько, що сватання буде вдалим. (Підходять до типу)

Кума. А чи є хто вдома? Зустрічайте гостей дорогих, сватів золотих!

Мати. О, Боже мій! Степане! Наталко! Свати вже біля типу! Іди, Степане, сватів зустрічати. А ти, Наталко, в печі колупайся!

Наталка. Навіщо, мамо! Ще руки білі вимажу у сажу!

Чоловік. Так треба, доню! Звичай такий! Щоб бачили свати, що ти в нас роботяща та сором'язлива. (Заходять свати і кума).

1-й староста. Доброго дня, господарю!

2-й староста. І вам, господине!

Кума. І тобі, Наталочко, зіронько наша ясная!

Чоловік. Заходьте, якщо прийшли!

Мати. Сідайте, хоч ми вас і не чекали!

Чоловік. То що ж вас привело до нашої скромної оселі?

1-й староста. Летіла голубка сизокрила, та через чуже подвір'ячко! Розбудила серце соколу ясному, та й залетіла до вашої хати.

2-й староста. Що це ти таке верзеш, не розумію. Може, ти з глузду з'їхав?

1-й староста. Мовчи, приятелю. Так треба! Сватання — це ціле мистецтво!

Мати. Може і живе в нас тая голубка, та не для того ми її викохали, щоб кому завгодно віддавати.

2-й староста. Наш сокіл ясний — не хто завгодно, а кращий хлопець на всю околицю — Роман, син Палажки та Свирида.

Чоловік. Так що ж ви саме хочете від мене?

1-й староста. Ми прийшли до вас, аби засватати вашу Наталку за нашого Романа.

Мати. Щось мої ясні очі не бачать між вами Романа!

Кума. І не побачать, кумцю, поки не передасть Натал­ка йому хустки вишиваної в знак згоди на весілля.

2-й староста. Що ж, дядьку Степане, ми до вас прийш­ли не сидіти, а говорити і сватати вашу дочку.

Чоловік. Я цей рік не намірявся її віддавати: у мене не­має нічого приготовленого, щоб весілля цього року гуляти.

1-й староста. Вам її довіку не держати, а треба віддавати.

2-й староста. Як кажуть в народі: Свіжу рибу зразу подавай, -А дорослу дочку швидше заміж віддавай.

1-й староста. Бо дівоча краса швидко згаса!

Кума.  Нам  вашого достатку й хліба  не рахувати, а здається, за цього хлопця можна віддати.

Чоловік. Е-е-е-, люди добрі, вам, здається, що можна, а мені й не можна!

Мати. Що ж ти, доню, старостів накликала, а нас і не спиталася!

Наталка. А хіба я їх просила? Я сном і духом нічого не знала!

2-й староста. Ходімо звідси, нам тут робити нічого!

1-й староста. Сиди! Все йде як слід. Поторгуються та й погодяться!

Кума. Такі зяті, як Роман, на дорозі не валяються, а один раз у житті попадаються!

Чоловік.  Ну то неси, Наталко, рушники, перев'язуй сватів, а потім розмову продовжимо!.. (Перев'язують сватів).

Наталка. Допоможіть, мамо, бо щось руки в мене тремтять.

Мати. Не хвилюйся, доню! Саме страшне ще попереду!

1-й староста. Спасибі батькам і тобі, Наталко, що рано вставала І рушники старостам пряла.

Наталка. Це матуся пряла, бо така робота не для моїх білесеньких ручок!

1-й староста. Ану, Наталко, пройдись по хаті. Може ти крива чи горбата? (Наталка проходить по хаті)..

2-й староста. Та ні, і не крива, І не горбата. А що ж, тітко Одарко, ваша доня вміє робити?

Мати. Все вміє! А вірніше сказати, майже все вміє!

1-й староста. Сорочки шити та вишивати вміє?

Мати. От хіба що шити та вишивати не вміє! А все інше — вміє!

2-й староста. А вареники варити, пироги пекти вміє?

Мати. Ну хіба що пекти й варити ще не вміє!

1-й староста. Ну, хоч віника тримати в руках вона вміє?

Мати. Ще не вміє. Та хіба це головне в сімейному щасті?

2-й староста. Мабуть, вам легше буде назвати, що ж во­на вміє.

Мати. Співати вміє, танцювати вміє, в люстерко видив­лятись вміє, підморгувати хлопцям вміє!

Кума. А біля віконця як сяде, голівоньку на руки як по­кладе, волошковими очима як гляне — ангел, та й годі.

1-й і 2-й старости. Е-е-е!

Мати. Що означає ваше «е-е-е»? Дивіться мені, бо візьму й передумаю свою ягідку за вашого Романа відда­вати!

Чоловік. А тепер розкажіть, що за птиця ваш Роман? Кажете, сокіл ясний? А може півень общипаний?

1-й староста. Орел, а не хлопець! Волосся кучеряве, зо­лотисте та пишне, як грива у лева.

2-й староста. Еге ж, до їжі — точно лев, а до роботи — заєць.

1-й староста. То він жартує! А що вже розумний! Навіть старі йдуть до нього за порадою.

2-й староста. Еге ж, у хлопця розуму — як у риби го­лосу!

1-й староста. Не слухайте ви його! Роман — хлопець чесний: що пообіцяє — завжди зробить!

2-й староста. Еге ж, в нього від слова до діла, як від землі до неба.

1-й староста. Краще помовч. І де ти взявся на мою го­лову! Насватаємо ми з тобою бісів купу. А до роботи — такий завзятий...

2-й староста. ... як дохла курка.

Кума. Досить, хлопці, досить! Господарі втомилися вас слухати. Неси, Наталочко, хустку вишивану, щоб свати передали її Романові на знак згоди.

Мати. Так, Наталочко, ходім, я покажу тобі, де хустка лежить. І ти, Степане, йди допоможи її нести.

Чоловік. Іду-іду! А ви, сваточки, заче­кайте хвилинку!

(Збираються втрьох).

Мати.   Що   ти, доню,      думаєш робити?

Наталка. Ой не хочу я, мамо, та­кого чоловіка!

Чоловік. Неси їм швидше гарбу­за, поки вони не втекли з хати!

(Заходять в кімнату).

Наталка.   Оце вам відповідь! (По­дає гарбуза). Пе­редайте   Романові від мене!

Мати. Скажіть йому, що наша Наталочка йому не пара.

Чоловік. Моло­да ще вона в нас, та нерозумна! Хай ще рік в дів­ках посилить, та розуму набереться.

1-й староста. Якщо отримати гарбуза від вашої Ната­лочки для нашого Романа тільки невеличка не­приємність..

2-й староста. ...то отримати від неї весільну хустку було б для нього справжнім горем.

Кума. Ви ідіть собі з Богом, а я тут лишуся.

(Свати виходять).

Кума. Все, що тут відбувається, то на краще. Я весь світ обійду, все догори ногами переверну, а зятя вам кращого знайду!

Мати. Я тобі, кумцю, вірю, як собі. Ох і погуляємо ж ми з тобою колись на Наталчиному весіллі!

Чоловік. Цитьте! А тепер послухайте, що я вам скажу. Ну і набрався ж я сорому через вас! Ніяких сватів на поріг не пущу, поки ти, Наталко, не навчишся: прясти, ткати, шити, вишивати,..

Наталка. Ой лишенько мені!

Чоловік. ...смажити, варити і пекти!

Мати. Ой рятуйте! Що він говорить моїй доні!

Наталка. Я ж зістарюсь, поки всьому навчусь!

Мати. Хто ж її заміж тоді візьме?

Кума. Та вона ж як троянда, опадуть пелюстки, лишать­ся одні колючки!

Чоловік. А це вже від вас, жінки, залежить, за скільки років ви її всьому навчите. Чи ви тільки на язик розумні? А зараз всі до роботи!

(Всі беруться до роботи. Під вікном з'являється гурт дітей),

1-а дівчина. Наталко! Ходімо танцювати!

Наталка. Ніколи мені! Танцюйте без мене! В мене ро­боти багато!

1-й хлопець. Робота не вовк, в ліс не втече!

Кума. Танці теж не вовки!

2-й хлопець. Хлопці! А давайте Наталку виманимо з ха­ти і на вечорниці запросимо!

Хлопці. Давайте!

(Хлопці одягають хустинки і підходять до Семена).

2-й хлопець. Ой ти милий мій Семене, Іди, сядь біля мене. І корова в мене є! Сватай, серденько, мене.

Семен. Не хочу! Корові сіно треба косити.

3-й хлопець. Ой ти милий мій Семене! Іди, сядь коло мене. І хатинка в мене є! Сватай, серденько, мене!

Семен. Не хочу! На хаті дах треба ладнати.

4-й хлопець. Ой ти любий мій Семене! Іди, сядь коло мене! І садочок в мене є! Сватай, серденько мене.

Семен. Не хочу. За садом треба доглядати.

5-й хлопець. Ой ти милий мій Семене! Іди, сядь коло мене! І ставочок в мене є! Сватай, серденько, мене!?

Семен. Не хочу. Боюсь ноги замочити.

6-й хлопець. Ой ти милий мій Семене, Іди, сядь коло мене! І корова в мене є! І хатинка в мене є! І садочок в мене є! 1 ставочок в мене є! Сватай, серденько, мене!

Семен. Ну, то я вже подумаю.

1-а дівчина, Заплакала дівчинонька у світлиці,

Прихиливши головоньку до скамлиці.

Ой чи буде у свекра, як у тата?

Ой чи пустить свекір на вулицю погуляти?

А хоч пустить молодую, Так прикаже.

1-й хлопець. Іди, іди, не барися! До порогу, до дверей та й вернися.

1-а дівчина. Ось що жде тебе попереду. То ж ходімо швидше на танці. І так хлопців прийшло менше, ніж дівчат. Може, хоч один для нас двох дістанеться.

Мати. Хіба що я замість Наталки затанцюю. Я ще не стара і все при мені. Розступіться! Тітка Одарка з молод­дю танцюватиме.

Чоловік, Та швидше грайте, музиканти, поки Одарка не передумала. (Виконують танець).

Кума. Ох і гарно ж ви танцюєте! Я аж підстрибувала на стільці, як шкварка на сковорідці.

Наталка. Ідіть собі на вечорниці з Богом, а мені не за­важайте.

Ведуча. Цілий рік працювала Наталка, не покладаючи рук. Наткала полотна повну скриню, вишила рушників цілий десяток, сорочки свої та спідниці бісером прикраси­ла. А які вареники навчилась варити! Які пироги стала пекти! Хлопці так і кружляли коло її хати, як мухи біля ме­ду. Саме тоді й знайшла вона свою долю. Знову було сва­тання, яке закінчилося гучним весіллям. Та ще довго зга­дувала Наталка своє перше невдале гарбузове сватання.