13 квітня 2020 р.

Українська мова

 Тема: Спостереження за роллю прислівників у реченні
Пройдіть тестування

1. Прислівник - це..

 А) незмінна частина мови 

Б) частина слова 

В) змінна частина мови

2. Прислівники відповідають на питання

 А) який?, яка?, яке?, які?;

 Б) котрий?, скільки?;

 В) як?, де?, куди?, коли?

3. Прислівники в реченні  виконують роль

 А) другорядних членів

 Б) підметів

 В) присудків

4 Вибери групу слів, яку складають тільки прислівники

 А) добрий, сумувати, влітку 

 Б) вночі, щодня, радісно

 В) красивий, чистота, влітку

5Вибери рядок, у якому прислівники відповідають на питання коли?:

 А) сьогодні, вчора, завтра

 Б) угорі, позаду, посередині

 В) швидко, низько, прямо

6 Від якої частини мови утворені прислівники далеко, швидко, лагідно?

 А) іменник

 Б) дієслово

 В) прикметник

7 Вибери антонімічні пари прислівників.

 А) далеко - близько

 Б) день - ніч

 В) повільний - швидкий

 Г) радісно - весело

8 Підбери синонім до прислівника сміливо

 А) правильно

 Б) упевнено

 В) відважно

 Г) охайно

9 Яку групу слів складають прислівники?

 А) голосистий, раптом, сперечатися

 Б) ночі, горе, радісно

 В) сумно, влітку, бадьоро

Попрацюємо за підручником 
с. 172 вправа 339
- 1, 2 завдання усно (зверніть увагу на слова для довідки)
- 3 завдання письмово

Наступне завдання на вибір:
А) Вправа 340 - скласти і записати опис ранньо - квітучої рослини.
б) Вправа 341  - скласти і записати розповідь про те, як поводитись  в гостях.

Природознавство

Тема: Азовське море
Перегляньте відео

Прочитайте у підручнику с. 124 - 128
Найголовніші тези запишіть у зошит
Дайте відповіді на питання

Літературне читання

Тема: Всеволод Нестайко "У країні сонячних зайчиків"
Пропоную переглянути відеоурок

Якщо є можливість - роздрукуйте для полегшення читання

В країні сонячних зайчиків ( уривок)       Всеволод Нестайко

...Веснянка... бачив перед собою дивне дзеркало, що світилося жовтуватим світлом. Якась невідома сила тягла Веснянку до цього дзеркала. Він підійшов до нього впритул. Просто перед очима хлопчика виблискувало гладеньке дзеркальне скло. Але якийсь таємничий голос шепотів Веснянці: «Йди, йди вперед!»

    Підкоряючись цьому голосові, хлопчик ступив крок і мимохіть зажмурився, думаючи, що от-от стукнеться лобом у скло. Але ні! Він легко пройшов крізь дзеркало, немов крізь одчинені двері. І йшов, і йшов далі.

    Втім, навряд чи можна було сказати, що він ішов. Переступаючи ногами, він ніби летів, плив у повітрі без будь-якого напруження та зусиль. Тіло його було легке, невагоме, як уві сні. Спочатку Веснянка нічого не міг побачити перед собою. Він рухався в якомусь

жовтому, золотистому тумані.

    Потім цей туман поволі розсіявся і Веснянка побачив Країну Сонячних Зайчиків.  Хлопчикові здалося, що він потрапив у величезний незвичайний квітник. Ніколи в житті він не бачив такої сили-силенної квітів одразу і таких різних. Та деінде це було й неможливо. Навіть у найбільшій оранжереї найкращого ботанічного саду. Тому що поряд з першими тендітними квітами весни — пролісками — тут росли пізні осінні айстри та хризантеми, що цвітуть аж до самих морозів.

   Усі квіти, які тільки є в природі, квітували тут одночасно. Стрункі гордовиті іриси й сором’язлива матіола, що розгортає свої пелюстки й починає пахнути лише в темряві. Самозакохані нарциси та скромні чорнобривці. Розкішні ясно-червоні канни і непомітна кімнатна примула. Тендітна болотяна незабудка мружила свої голубі оченята поряд з мужнім едельвейсом, що живе високо в горах у захмар’ї і не боїться ні вітру, ні холоду. Барвисті братки виглядали з-за пишних півоній, а садові ротики кумедно відкопилювали

рожеві губи. І тихенько здригалися сріблясті дзвоники конвалій... На перший погляд здавалося, що квіти ростуть тут безладно, як у лісі або в полі. Та коли Веснянка придивився, то побачив, що, переплітаючись між собою, квіти утворюють надзвичайно химерні будиночки — з вікнами, з дверима, з красивими ґаночками та верандами. Саме в цих квіткових хатинках і жили сонячні зайчики.

    Веснянка зупинився біля першої хатинки. За невисоким парканчиком із стокроток починався квітковий сад. Уздовж доріжок, посипаних жовтим пилком, рівними рядами виструнчилися рожі, лілеї, троянди, гладіолуси, жоржини. Під ними, немов кущі під деревами, росли фіалки, підсніжники, настурції. А в глибині саду, на березі невеликого дзеркального озера, посеред якого виднілася плавуча альтанка з латаття, стояв будиночок. Точніше, не стояв, а ріс будиночок. Тому що це був великий кущ жасмину, віти якого химерно сплелися й утворили стіни, вікна, дах і навіть вежу над дахом, а на її вершечку, ніби флюгер, погойдувалась на тоненькій ніжці біла квітка. На вікнах були мереживні занавіски з конвалій, а за підвіконня правили чорнобривці. Веранда була з волошок. На веранді, розсівшись у кріслі з м’якої пухнастої хризантеми, дрімав старий сонячний заєць. Сонячна зайчиха в білому серпанковому фартушку квіткою конюшини підмітала підлогу. Від озера долинали крики і дзвінкий заячий сміх. Там на трояндових пелюстках, як на човниках, каталися по воді меткі сонячні зайченята, мабуть, такі ж пустотливі, як і всі дітлахи.

    Веснянка нерішуче стояв біля хвіртки. Йому хотілося зайти, але він був вихований хлопчик і добре знав, що в незнайомий дім не можна заходити не постукавши. А стукати не було куди.

     Раптом він помітив, що біля веранди росте синій лісовий дзвоник, від якого тягнеться до хвіртки легка тоненька павутинка. Веснянка здогадався й обережно торкнув павутинку. Одразу ж залунав приємний малиновий дзвін і чотири братки, що правили за хвіртку, схилили свої голови до землі, пропускаючи хлопчика. Назустріч, привітно усміхаючись, уже поспішали заєць і зайчиха. А сонячні зайченята прибігли з озера і з цікавістю виглядали з-за квітів. Господарі анітрошечки не здивувались появі Веснянки і прийняли його дуже привітно. Адже той, хто потрапив у Країну Сонячних Зайчиків, не міг бути ворогом, бо чарівне дзеркало просто не пустило б його. Отже, це друг і бажаний гість.

    Старого сонячного зайця звали дядечко Ясь. Його дружину — тітонька Тася.

— Ну, жінко,— сказав дядечко Ясь,— насамперед гостя треба почастувати.

    Веснянка не став відмовлятися. По-перше, щоб не образити господарів, а по-друге, тому що добре-таки зголоднів. Сидячи на дуже м’якій і зручній хризантемі, він уже смакував наперед добрячий обід. Та як же він здивувався, коли тітонька Тася, поклавши перед кожним серветку з пелюстки білої лілії, поставила на стіл букет квітів і сказала:

— Будь ласка, пригощайтесь.

   Веснянка розгублено закліпав очима, не бачачи, чим тут можна пригоститися. А зайчики вибрали собі з букета по квітці й почали нюхати, прицмокуючи від задоволення. Веснянці нічого не залишалося, як зробити те саме. І він ще більше здивувався, коли відчув, що це одразу почало втамовувати голод. Нюхати квіти було дуже смачно і поживно.

    Виявилося, що сонячні зайчики харчуються тільки запахом квітів. І той, хто потрапляє до них у країну, теж переходить на таке харчування.

     Це був дивний, незвичайний обід: на перше — гостра пряна гвоздика, на друге — жасмин, на третє — солодка медунка.

     Жасмин був улюбленою стравою дядечка Яся. Всі називали дядечка страшенним ласуном. Він міг винюхати одразу десять квіток жасмину. Тому-то дядечко Ясь і будинок собі зростив жасминовий.

    По обіді дядечко Ясь повів Веснянку в сад. Він показував йому різні дивовижні квіти, розповідав, чим вони славні, де й коли цвітуть, від яких хвороб лікують людей і таке інше. Це було дуже цікаво, і Веснянка уважно слухав.

    Так розмовляючи, вони підійшли до великої пишної клумби, що була в центрі саду. Тісним кільцем оточуючи квітку, що росла посередині, виструнчились тут, ніби в почесній варті, бородаті червоноголові канни, красені півники, маки, тюльпани. І навіть пихаті нарциси схиляли свої гордовиті голови перед тією квіткою. А посередині клумби росла... маленька звичайна жовта кульбабка.

    Так, звичайна непримітна кульбабка, що росте майже всюди: в полі, в лісі, при битім шляху, на вулиці, на покрівлі старого будинку і навіть на міському подвір’ї, пробиваючись разом з травою крізь щілини бруківки. Та сама кульбабка, яку люди часто не помічають і топчуть ногами. А тут вона була оточена великою увагою і пошаною.

    Веснянка спитав, чому це так. І от про що він довідався. Виявляється, що кульбабка — улюблена квітка зайчиків.

    Ти, мабуть, помітив, як вона схожа на сонце,— кругла, сліпучо-жовта, і пелюстки розходяться на всі боки, наче промені. В один з весняних днів, рано-вранці, всі сонячні

зайчики, які тільки є на світі, збігаються на землю. І якби люди були спроможні бачити чарівне, вони б побачили, як своїми лапками сонячні зайчики розкривають тугі бутони кульбабок, і тоді вмить серед зеленого моря трав спалахує безліч маленьких жовтих сонць. То зацвітають кульбабки.

      Кульбабки — вірні друзі сонячних зайчиків. Вони завжди попереджають їх про небезпеку. Перед грозою, тобто коли хмаровики-громовики починають збиратися на небі, кульбабки теж закриваються. І сонячні зайчики вже знають — треба готуватися до бою.

    Є у кульбабок іще одна незвичайна властивість — вони не в’януть і не опадають, як решта квітів, вони  старіють і вмирають, як люди. Коли надходить їхній час, жовті головки кульбабок вкриваються сивиною — білими пухнастими волосками. Вітер зриває їх і розносить по землі. Іноді йому допомагають діти. Бавлячись, вони обдувають сиві головки кульбабок, і кульбабки мовчки покірно вмирають. А сиві волоски падають на землю, і з них навесні знову виростають квіти.

     Усе це тому, що кульбабки не звичайні квіти, а чарівні. Їх вирощують на землі сонячні зайчики. А діти, навіть не знаючи цього, дуже люблять кульбабки — чи не найбільше за всі квіти...

Дайте відповіді на питання (усно)

1. Що побачив Веснянка у Країні Сонячних Зайчиків? 
Як автор описує квіти?

2. Знайди відповідь у тексті. Чим пригощали 
хлопчика в Країні Сонячних Зайчиків?

3. Яка квітка була улюбленою у сонячних зайчиків? 
Яку незвичайну властивість вона мала? Прочитай ту частину твору, у якій розповідається про неї.

4. Якою ти уявляєш собі Країну Сонячних Зайчиків?

5. У яких рядках твору зосереджено його основну 
думку? Прочитай.